Новини проекту
Найзахопливіші детективи для підлітка
Wizeclub Education: курси додаткової освіти в Україні
Що робити, якщо болить поперек
Онлайн академія Mate academy – від мрії потрапити в IT до першої роботи
Мобільні додатки для підтримки організації навчання та співпраці в освітньому процесі
Школа англійської для дітей: важливість навчання та як вибрати кращу школу
Хто такий Зевс?
Вивчаємо англійську за допомогою читання
Благодійність та соціальна відповідальність бізнесу
Як обрати надувний басейн?
Як створити і розкрутити групу у Фейсбуці без блокування
Практичні рекомендації по вибору школи англійської мови
Options for checking articles and other texts for uniqueness
Різниця між Lightning та USB Type-C: одна з відмінностей iPhone
Столична Ювелірна Фабрика
Відеоспостереження у школі: як захистити своїх дітей?
Чим привабливий новий Айфон 14?
Розширений пакет за акційною ціною!
iPhone 11 128 GB White
Програмування мовою Java для дітей — як батьки можуть допомогти в навчанні
Нюанси пошуку репетитора з англійської мови
Плюси та мінуси вивчення англійської по Скайпу
Роздруківка журналів
Either work or music: 5 myths about musicians and work
На лижі за кордон. Зимові тури в Закопане
Яку перевагу мають онлайн дошки оголошень?
Огляд смартфону Самсунг А53: що пропонує південнокорейський субфлагман
БЕЗПЕКА В ІНТЕРНЕТІ
Вітаємо з Днем Вчителя!
Портал E-schools відновлює роботу
Канікули 2022
Підписано меморандум з Мінцифрою!
Голосування
Як Вам новий сайт?
Всього 37 чоловік

Історія школи

Дата: 13 грудня 2017 о 21:26, Оновлено 15 грудня 2017 о 08:39
Автор: Павлюк І. В.

Сучасна історія

В  1957  році  на  посаду  директора  школи  призначили  25-річного  Заяця  Василя  Івановича. Молодий директор зразу береться за розширення школи. Спочатку добудовує дві класні кімнати, а в 1967 році вибивають фундамент під школу на 10 класних кімнат і спортзал. Ця робота була присвячена 50-річчю Великої Жовтневої революції. Школа будувалася господарським методом. Через 4 роки /1972 р./ ще в незакінченій школі почалося навчання  в нових класних кімнатах і паралельно продовжувалося будівництво спортзалу та  проводилися викінчувальні роботи. 

      

Василь Іванович був високоосвіченою людиною, яка постійно підвищувала свій професійний рівень, пунктуальний, і цього вимагав від своїх підлеглих. Він був умілим організатором  навчально-виховного процесу школи. Про нього залишились добрі спогади як від колег по роботі, так і від його учнів. Все своє свідоме життя Василь Іванович пропрацював директором Шепарівцівської ЗОШ I-II ст. (33 роки). За сумлінну працю на педагогічній ниві присвоєно звання відмінник народної освіти. До речі, таке ж звання присвоєно вчительці Одосій Парасковії Пахомівні.

      

В 1990 р. на 58 році життя, помирає Заяць Василь Іванович і очолює школу Киселейчук Ігор Миколайович. За час роботи на посаді директора школи  Ігор Миколайович вміло організовував навчально-виховний процес, про що свідчать проведені на високому професійному рівні районні семінари заступників та директорів  шкіл, семінари вчителів-предметників. Здійснено перекриття будівлі шифером, добудовано приміщення до котельні, де зараз будується дитячий садок. 

З 2000 р. директором призначено Павлюка Ігоря Васильовича, який очолює школу і сьогодні.

      

      

      

Післявоєнна історія

У час Другої світової війни і після неї директором школи був п. Гумінілович.  Він працював зі своєю дружиною Ганною Гумінілович. Володимир Гумінілович гарно грав на скрипці і виключно каліграфічно писав. Списки учнів у журналах писав сам, бо вважав, що ніхто не зуміє краще написати від нього. В.Гумінілович народився на Снятинщині в  сім`ї директора школи, а п. Ганна Гумінілович народилася на Городенківщині в селянській сім`ї. Володимир і Ганна закінчили вчительську семінарію в м. Коломиї. Після закінчення семінарії вони працюють в Дебеслівцях, Топорівцях і в Шепарівцях.

Після війни діти не мали ні книжок, ні зошитів. Писали рисіками (графітові стержні) на спеціальних табличках. Таблички витирали ганчіркою і знову писали: на одній стороні письмо, а на другій арифметику. В той час до дітей застосовували фізичні покарання: били  лінійкою по долоні руки і ставили в кут на коліна з піднятими руками вверх. Вчителька п. Ганна Гумінілович за знаннями дітей ділила на “кукіль” і “пшеницю”. До «кукілю» відносилися невстигаючі учні, а до «пшениці» – ті, які гарно вчилися. В той час учні зверталися до вчителя так: прошу вчителя чи прошу вчительки. В 1947 році до школи прийшла працювати Харабарук Ольга Олексіївна (по чоловікові Юрчишин), а потім і Юрчишин Любомир Іванович. В скорому часі вони одружились. В 1949 році до школи прийшла працювати Джанджалас Марія Петрівна /Кузьмак/. Вона викладала українську мову і літературу. Тоді вже працювали вчителі: Лозова Уляна, Пустовіт Параска, Цинюхівська Надія.

    

В 1950 році  директор Гумінілович йде на пенсію і новим директором призначають Кобилянського Ярослава Івановича. «В  середині 1950 р. після закінчення Коломийського педучилища мене, двадцятирічного народного вчителя, призначили директором Шепарівецької семирічної школи. В той час в Україні я був наймолодшим керівником низової ланки освіти. Справи приймав в надзвичайно ерудованої людини Гуменіловича, котрий по віку вийшов на пенсію.

В 1950 році  директор Гумінілович йде на пенсію і новим директором призначають Кобилянського Ярослава Івановича. «В  середині 1950 р. після закінчення Коломийського педучилища мене, двадцятирічного народного вчителя, призначили директором Шепарівецької семирічної школи. В той час в Україні я був наймолодшим керівником низової ланки освіти. Справи приймав в надзвичайно ерудованої людини Гуменіловича, котрий по віку вийшов на пенсію. Педагогічний колектив був невеликий 14-15 вчителів.  Незакінчену вищу освіту (вч. інститут) мали 3 вчителі, а саме: М.П.Кузьмак, вчитель рідної мови і л-ри, Н.І.Цюнихівська, вчитель російської мови, П.Пустоцвіт, вчитель математики. Всі інші, включаючи директора, – середню педагогічну». Матеріальна база школи була надто бідна. Старші класи (1945-67рр.) вчились в базовому  корпусі /дуже старому/, молодші – в селянських хатах. В класах я застав учнівські парти, виготовлені, як у нас кажуть, ще за Польщі, можливо і за Австрії. Зате розломити їх було неможливо. В 1951році школі виділили кошти для придбання унаочнення, інвентаря /парти, столи, кл. дошки тощо/ ремонту, передано приміщення для молодших класів. Своїми силами зробили  огорожу, обладнали майданчик, збудували господарський будинок, заклали дослідні ділянки.

      

У всіх господарських і негосподарських справах велику допомогу школі надавав колгосп “Радянське Прикарпаття“, дякуючи головам правління Івану Мотруку, Василеві Грицьківу, бригадиру будівельників Заяцю /батько покійного В.І.Заяця/, секретареві сільради Гальчуку Д.Ю. Дуже добрі стосунки були із завідувачем сільським клубом Терпелюком П.І. В приміщенні клубу учні давали концерти, вистави, 2-3 рази протягом місяця організовували перегляд художніх фільмів. Вчителі брали участь в клубному хорі. В школі працював оркестр народних інструментів, учасниками були учні і вчителі: Вінтоняк І.Д., Данищук П.І., Кобилянський Я.І., учень Терпелюк Петро. Школа мала шефство над молодняком тваринницької ферми. За учнем закріплялось телятко або лошатко, і він його постійно доглядав. Один раз на тиждень класом або школою організовували похід на ферму. Такий вид суспільно корисної праці органами влади заохочувався, широко висвітлювався в пресі.  Багато допоміг школі лісівник Олекса Турянський, на місці його садиби тепер водоканал. Мріяли організувати шкільне лісництво. В 1950-1952 рр. ішло інтенсивне будівництво автомагістралі /шосейної дороги/. На кошти управління шосейних доріг на роздоріжжі біля клубу споруджували пам`ятник Т.Г. Шевченку. І учні, і вчителі багато допомогли у виконанні земляних робіт. Відкриття  пам`ятника відбулось в 1952 р весною. Традиційними були, так звані, дні вчителя, котрі проводились 1-2 рази на місяць по неділях /суботи були робочими/. До райцентру вчителі добирались підводою, котру виділяв колгосп. Дійство проходило в районному будинку культури. Перед присутніми з доповідями, лекціями виступали партійні і радянські працівники, викладачі вузів. Тривало обговорення 2-3 години, іноді з неприємною критикою. В той час вчителі змушені були виконувати багато роботи не пов`язаної з навчанням і вихованням дітей: бути лектором, агітатором: в конторі колгоспу, в дільничих бригадах, на фермі випускати газети, блискавки, агітувати до роботи в колгоспі. Добре запам`яталась мені: Ославська Марія, працювала організатором виховної роботи в Раківчицькій СШ, Гальчук Мирослава /мешкала біля школи/, Калинюк Любов, Ославська Параска Пахомівна, тепер вчителі Шепарівської школи, Грицьків Василь /дуже любив грати у волейбол, згодом в м. Ленінграді завідував комітетом спорту/, Терпелюк  Петро – знаменитий маестро, грав весілля навчаючись ще в 4 класі і після змучений спав на уроках, тепер заслужений працівник культури, директор музичної школи, і єдиний професор в Шепарівцях, народний артист України. В половині березня 1952 р. до школи зайшов голова колгоспу Іван Мотрук і попросив мене виділити вчителя прочитати лекцію на колгоспних зборах. Він натякнув мені, що збори дуже важливі, буде багато людей і якесь велике начальство, а тому краще, щоб виступив я. Не послухати я не міг. Людей зібралось багато, повнісінький зал. Тема виступу: “ Освіта в Західній Україні вчора, сьогодні, завтра “. Тільки я розпочав, як до залу в супроводі двох солдат внутрішніх військ  зайшов перший секретар райкому партії Верба П.Т. і з ним мужчина в дорогому шкіряному пальто, котрий згодом представився інспектором ЦК Компартії України. Пізніше мужчина в шкірянці запитав мене, чи я місцевий, яка освіта. Одержавши відповідь, сказав секретареві: “ Ось вам і секретар райкому комсомолу“. Так була вирішена моя доля на чотири роки. Але я любив школу, дітей, постійно мріяв про повернення до педагогічної праці. Сталось це тільки в 1956 р. / через 4 роки /, коли мене призначили директором школи в моє рідне село Раківчик. В той час працювали вчителями Васкул Василь Миколайович, Юрчишин Любомир Іванович, Григорчук Богдан Петрович та інші. В 1952 р. вже було семирічне навчання. Класних кімнат було недостатньо. Навчання було в дві зміни. Класні кімнати були в сільських хатах, які пустували, бо людей вивезли на Сибір. Навчання було в сільському клубі, в хаті Стефанюка Михайла, Коструб`яка Василя та Березовського Петра. В той час вже були ручки і калямарі (чорнильниці), які кожен учень носив до школи, а  зимою чорнило в чорнильницях часто замерзало. Опалення в  колі було пічне. В 1950-51 рр. почалася ліквідація неписемності у селі. Вчителі брали кращих учнів і закріплювали за ними неписьменних. Учні мусили ходити і вчити неписьменних читати і писати. Але ця ліквідація звелася до того, що неписьменних навчили тільки розписуватись. У ліквідації неписьменності в селі брали участь кращі учні школи: Мокринчук Марія, Григорчук Орися, Грицьків Василь, Калинюк Люба, Павлюк Тарас. (Спогади Кобилянського Я.І.) Після Кобилянського Ярослава Івановича директором стала молода жінка Іземенко Тетяна, а завідуючою навчальною частиною школи – Зубатенко Феодосія Василівна.  

      

Після неї директором школи призначають Царука Володимира Йосиповича, який працював в школі з 1954 по 1957 р. Він викладав хімію і біологію. Його дружина Ганна Григорівна викладала математику.  

      

Довоєнна історія

Одно класову школу з церковно-слов’янською мовою викладання було відкрито наприкінці XVIII ст. (приблизно 1795 рік). Вона мала дві кімнати, була під солом’яною стріхою, розміщувалась проти сучасної школи (через дорогу) на городах. Першими вчителями був дяк Михайло Слободян (в селі говорили так: це батько Петра Михасевого). Після нього учителював дяк Філип Слободян (до 1900 року), він подарував під кладовище біля церкви два морги землі.   В середині XIX ст. було організовано докласову школу і десь близько 1880 року запроваджено українську як предмет рідної мови. Шкільний інспекторат в Коломиї почав призначати фахових вчителів до школи. Першою вчителькою рідної мови була Ольга Витвицька, після  неї - Андрухович, який через кілька років перейшов працювати в Кийданч. На його місце призначено з Товмачика Михайлова. Ця школа десь наприкінці XIXст. згоріла. 1905 року на кошти селян і церкви побудували нову цегляну школу (зберігся відповідний напис на фундаменті старого приміщення школи). Тут було чотири кімнати для вчителів, дві класні кімнати і коридор. Управителем школи у тому часі був Йосип Завадовський, вчителями Стрижевська та Данилюк. Завадовський працював у нашій школі до 1933 року. (зі слів Коструб’яка Василя). Йосип Завадовський похований на сільському цвинтарі. Головою шкільної ради був Петро Грицьків (по-сільському Петро Грубий). Держава оплачувала вчителів, а громада утримувала в порядку приміщення, опалювала, ремонтувала, обробляла грунт.

      

Слободян Ганна Василівна, 1922 р. н., розповіла, що до школи пішла в 1929 р., коли їй виповнилось 7 років. Школа розміщувалась у громадській хаті. На тому місці пізніше збудував хату Ярослав Мокринчук. В хаті було 2 кімнати: в одній – магазин, а в другій – читальня (бібліотека). Потім це приміщення розібрали і насипали могилу січовим стрільцям. З встановленням радянської влади могилу розсунули. Школярі вивчали дві мови: в першому і другому класах – українську (вчитель Данилюк), в третьому і четвертому класах – польську (вчителі-поляки – Ванда Плошов’єцька, Іван Цімерман). У першому класі діти писали на табличці рисіком (крейдою), а з другого – у зошиті чорнилом. Шкільне приладдя батьки купували в Коломиї.

Ганна Василівна пригадує, що були такі предмети: історія Польщі, рахунки, читанка, письмо, релігія (катехизис). Релігію спочатку вчив Завадовський, а потім о. Вонсуль. Всі вчителі приходили з Коломиї пішки. Священик також жив у Коломиї, тому батьки купили йому велосипед. Десь з 1925 р. , точно Ганна Слободян не пам’ятає, польську мову вчила Зарембіна, пізніше Клара Цейхнер. Жінка ще й сьогодні пам’ятає вірш польською мовою. Шкільні речі носили у дзюб енці (торбинці) на плечах або у хустці. Випускали зі школи, коли учневі виповниться 14 років. Тому часто в одному класі вчилися по 2-3 роки. Якщо дитина зовсім не могла вчитися, то батьки забирали її зі школи, і вона допомагала по господарству.

(Записано зі слів Ганни Слободян)

Коментарі:
Залишати коментарі можуть тільки авторизовані відвідувачі.